Міф про психею

Психея («душа», «метелик») (за грецькою міфологією) — уособлення душі, дихання. 

Давні греки уявляли собі душі померлих у вигляді метелика або птаха, що летить. Душі померлих в царстві Аїда зображуються такими, що летять.

Міфи про царівну Психею розповідають про прагнення людської душі злитися з коханням. У давньогрецькій культурі Амур (Бог кохання) і Психея (душа) були уособленням надтонких поєднань найсвітлішого почуття з людською сутністю. Розкішний міф про устремління до кохання безліч разів надихав поетів, художників, скульпторів. Античний співець Апулей (ІІ століття нової ери) розповів історію «солодкої парочки» у своїх «Метаморфозах, або Золотому ослі», а згодом, уже у ХVIII столітті, легенда ожила у скульптурі італійця Антоніо Канови «Амур і Психея». Причому скульптор двічі «ліпив» сюжет: одна його робота досі дарує радість поціновувачам прекрасного у Луврі (Париж), а друга зберігається в Ермітажі (Санкт-Петербург). Гіпсова копія петербурзької версії прикрашає Музей Метрополітен у Нью-Йорку.

Одного разу доторкнувшись поглядом до біломармурового дива у Луврі, відчуваєш дивовижний магнетизм «Амура і Психеї»: хочеться милуватися скульптурою годинами, відчуваючи експресію ніжності, кохання, що її випромінює … камінь. Можна навіть не знати, що Антоніо Канова зобразив момент пробудження душі коханням, алегорично оспіваний Апулеєм.

Міф надто романтичний, аби його оминути увагою. У царя й цариці було троє доньок-красунь. Молодша — Психея — перевершувала вродою саму богиню краси Венеру, що викликало заздрощі й бажання помститися. Венера наказала своєму синові — богові кохання Амуру — зробити так, щоб Психея закохалася у найнікчемнішого зі смертних і все життя була нещасливою з ним. Не так сталося, як гадалося. Амур сам покохав прекрасну царівну й вирішив одружитися з нею, а заради цього взявся відлякувати від Психеї земних залицяльників. Оракул розповів цареві — батьку Психеї, що його доньку чекає незвичайна доля, та повелів одягти її у весільні шати й відвести на вершину високої гори, залишивши там для очікування невідомого судженого. А звідти на крилах легкого вітру — Зефіра — Психея перелетіла до чудового парку поруч із біломармуровим палацом, стіни якого сяяли золотом та сріблом. Раптом двері відчинилися і невідомий голос сказав: «Вітаю, царівно! Будь тут господинею!». А під покровом ночі на ложе Психеї зійшов Амур. Вона не бачила, а тільки відчувала свого невідомого судженого, якого щиро полюбила. Вранці Амур зник, щоб з’явитися знову із сутінками. Так тривало їхнє щасливе кохання.

Тим часом цар з царицею та сестри Психеї вважали її загиблою. Щоб розрадити рідних, Психея попросила Амура про зустріч із сестрами. Той відмовляв, передбачаючи їхню заздрість, та зрештою погодився. На крилах Зефіра обидві сестри перелетіли до замку Психеї й Амура. Їх вразила розкіш і розповіді Психеї про лагідність та відданість коханого. Повернувшись до батьків, вони приховали від них таємницю Психеї, натомість замислили згубити щастя сестри. Злі сестри нашептали їй, що незримий чоловік - змій, який в один прекрасний день з'їсть її з її плодом (Психея була вже вагітна), і переконали її, щоб вона, озброївшись мечем і світильником, підстерегла його під час сну і вбила.

 Сумніваючись у словах сестер, Психея, проте, перш ніж зважитися на вбивство, вирішила подивитися на Амура. Коли він заснув, взяла палаючу свічку й піднесла до плеча коханого, вгледівши неземну красу бога кохання. Та ось крапля розтопленого воску впала на Амурове плече. Він прокинувся розгніваний, та полетів геть до палацу своєї матері Венери. Довго поневірялася Психея по світу у пошуках коханого. Аж опинилася перед замком Венери. Та зустріла її кпинами та дала три нездійсненні завдання. Завдячуючи помочі комах, дерев та птаха, Психея впоралася із неможливим. Тоді Венера звеліла Психеї опуститися у царство мертвих, попросити у його володарки Прозерпіни кришталеву скриньку та, не відкриваючи, принести. Психею знову пожаліли сили природи — камені. Вона здобула скриньку та не змогла побороти власну цікавість: зазирнула. Там був схований сон, схожий на смерть. Чорним туманом обволік він Психею. Тим часом плече Амура загоїлося, гнів минув, тож він відшукав дружину-красуню й розбудив її своїм поцілунком. Психея розповіла судженому про жорстокість Венери, тому Амур попросив Юпітера встановити мир між матір’ю та дружиною. Юпітер зрівняв Психею з богами, подарувавши їй безсмертя. Боги співали хвалу Психеї, а Венері довелося змиритися. Невдовзі у закоханого подружжя народилася донька, яку назвали Насолодою…

Сюжет про душу, яка тужить за коханням, поширений від сивої давнини серед усіх народів. Міф про Психею захоплював античних і новочасних митців: скульпторів, художників, драматургів, поетів та композиторів.