До уваги підліткам!

 ЯК влаштована психіка підлітка

Психіка людини твого віку має низку особливостей. Вони залежать і від фізіологіч­них змін, що відбуваються у твоєму організ­мі, але не тільки від них. На психічний стан людини впливає безліч факторів — її стать, темперамент, характер, здібності, стосунки з батьками, друзями, оцінки у школі, стан здоров'я і багато іншого. Специфіка підліт­кового віку полягає в тому, що це - період неймовірних досягнень і значних труднощів.

Досягнення пов'язані зі стрімким збіль­шенням обсягу знань, умінь, становленням моральних цінностей, відкриттям власних нахилів, здібностей, оволодінням новою соціальною позицією — позицією дорос­лої людини. Активно розвиваються вищі психічні функції: мислення, пам'ять, уява, почуття, воля. Охарактеризуємо докладніше деякі з досягнень цього віку.

Абстрагування - здатність підлітка само­стійно оперувати символами, абстрактними поняттями, формулювати гіпотези, робити висновки з конкретних життєвих ситуацій і на власному досвіді перевіряти їхню іс­тинність.

Задум. Підліток опановує здатність в іде­альній формі створювати задум, здійснюва­ти його, контролювати процес, одержувати конкретний запланований продукт.

Мовлення дуже важливе у розвитку психі­ки підлітка, впливає на пізнавальний роз­виток, формування стосунків, ієрархізацію цінностей. Слово як знак відкриває шлях до опанування теоретичного мислення. Тому підлітки, які багато читають, користуються довідниками, словниками, енциклопедіями, роблять у цей час величезний прорив у своє­му інтелектуальному розвитку.

Мрії - уява стає першим помічником і певним «рятівним колом». Мрії підлітка про майбутнє, придумування можливих приємних подій, які могли б трапитись, до­помагають їм спокійніше сприймати внут­рішні й зовнішні проблеми, що виникають у реальному житті. Фантазії знімають емо­ційне напруження, спрямовують до пошу­ку позитивного рішення конфліктних си­туацій. Підлітки можуть переносити в уяву й багаторазово програвати (придумувати, повторювати, розвивати) ті самі сюжети, ті самі переживання, аж доки ті не зникнуть, перестануть турбувати або тішити. Саме фан­тазування може стати основною рушійною силою в розвитку підлітка, саме воно може

спричинити і відчуження від реального світу, і занурення в уявний.

Ці новоутворення психіки підлітка поєд­нуються з униканням «дитячої» поведінки, втратою безтурботного ставлення до життя, із пошуком свого життєвого призначення. Типовими особливостями особистості сучас­ного підлітка психологи називають:

•      прагнення перебувати в колі одноліт­ків, авторитету в них;

•      зростання незалежності, автономності («емансипації») від дорослих;

•      зміну ставлення до навчання, що стає не самоціллю, а приводом для зустрічі із друзями;

•      підвищений інтерес до самоаналізу й аналізу особистостей інших людей;

•      появу прямолінійних оцінок і критич­них думок;

•      високу чутливість до думок оточення, особливо тих, які висловлюються при зна­чущих однолітках;

•      здатність приймати самостійні рішен­ня щодо свого життя, ставити важливі цілі та досягати їх;

•      активний розвиток естетичних, етич­них почуттів;

•      появу потреби розібратися у своєму внутрішньому світі, пошук сенсу життя.

Дуже часто твій вік називають перехідним, переломним, критичним, важким. Давай поду­маємо, чому?

Перехідним — бо, як уже було сказано, відбувається перехід від дитинства до до­рослості. Вважається, що цей процес нелег­кий. Утім, цілком нормальний і природний... У першу чергу почуття дорослості прояв­ляється в тому, що підліток прагне мати свої права, рівні з іншими дорослими. Саме у цей час людина активно засвоює цінності, установки, норми, властиві дорослому ото­ченню. Так само легко, прагнучи довести свою дорослість, підліток засвоює зовнішні ознаки дорослості, починає курити, вживати алкоголь, лаятися.

Переломним — бо відбувається переламна (радикальна, майже революційна!) перебу­дова всього організму, що може призвести до нервових зривів, підвищеної дратівли­вості, високої стомлюваності, запаморочень, безпричинного занепокоєння, страхів, три­вожного ставлення до життя, неуважності й забудькуватості.

Критичним — бо загострюються й погли­блюються кризи.

Висока активність часто призводить до раптової втоми, неймовірна радість обертається незрозумілим смутком, упевненість у собі переходить у зніяковілість, егоїзм чергується з альтруїзмом і нескін­ченною самопожертвою, найвищі праг­нення сполучаються з найнижчими, амо­ральними вчинками. Бажання спілкуватися з однолітками міняється на замкненість, тонка чутливість вживається з апатією та байдужістю...

Важким — бо все сказане спричиняє ускладнення у стосунках із дорослими, підштовхує на боротьбу з ними за визнан­ня своїх прав, доведення своєї дорослості й самостійності, що найчастіше призводить до зовні необгрунтованих сварок між дорос­лими й підлітками. Дитина перестає бути слухняною, «домашньою», бореться за свої права, за те, щоб її перестали вважати «ма­ленькою», більше тягнеться до спілкування із друзями, які не завжди подобаються бать­кам і вчителям. Якщо дорослі не приймають нову ситуацію, це також може стати причи­ною конфліктів із ними. 

Утім, усе не так безнадійно! 

Не думай, що ти неодмінно будеш погано почуватися, станеш неуважним і забудьку­ватим!

      Якщо дотримуватися правильного режиму дня, уникати шкідливих звичок, то й фізіоло­гічні зміни будуть майже непомітними. 
 Це не аксіома, що в тебе будуть виникати конфлікти з батьками. 

 Якщо зважати на їхню думку, розуміти їхні проблеми, жаліти їх і допомагати їм — сварок можна уникнути. 

Не думай, що тобі буде важко спілкува­тися з учителями.

Якщо розуміти, що бути дорослим — це не тільки курити, матюкатися і пити слабоалкоголку, а в першу чергу — бути від­повідальним за своє майбутнє, самостійним і цілеспрямованим — то й учителі побачать і оцінять твої здобутки.

І якщо ти усвідомиш, що твій вік — не так важкий, як прекрасний — радісний, сильний, наповнений новими правами (адже ти так багато тепер можеш!), — якщо цінува­тимеш його і не марнуватимеш часу — тобі легше буде жити, і ти зможеш багато чого досягти. Адже саме зараз через внутрішні конфлікти із самим собою й іншими, через зовнішні зриви та внутрішні сходження лю­дина стає особистістю.

Міф про психею

Психея («душа», «метелик») (за грецькою міфологією) — уособлення душі, дихання. 

Давні греки уявляли собі душі померлих у вигляді метелика або птаха, що летить. Душі померлих в царстві Аїда зображуються такими, що летять.

Міфи про царівну Психею розповідають про прагнення людської душі злитися з коханням. У давньогрецькій культурі Амур (Бог кохання) і Психея (душа) були уособленням надтонких поєднань найсвітлішого почуття з людською сутністю. Розкішний міф про устремління до кохання безліч разів надихав поетів, художників, скульпторів. Античний співець Апулей (ІІ століття нової ери) розповів історію «солодкої парочки» у своїх «Метаморфозах, або Золотому ослі», а згодом, уже у ХVIII столітті, легенда ожила у скульптурі італійця Антоніо Канови «Амур і Психея». Причому скульптор двічі «ліпив» сюжет: одна його робота досі дарує радість поціновувачам прекрасного у Луврі (Париж), а друга зберігається в Ермітажі (Санкт-Петербург). Гіпсова копія петербурзької версії прикрашає Музей Метрополітен у Нью-Йорку.

Одного разу доторкнувшись поглядом до біломармурового дива у Луврі, відчуваєш дивовижний магнетизм «Амура і Психеї»: хочеться милуватися скульптурою годинами, відчуваючи експресію ніжності, кохання, що її випромінює … камінь. Можна навіть не знати, що Антоніо Канова зобразив момент пробудження душі коханням, алегорично оспіваний Апулеєм.

Міф надто романтичний, аби його оминути увагою. У царя й цариці було троє доньок-красунь. Молодша — Психея — перевершувала вродою саму богиню краси Венеру, що викликало заздрощі й бажання помститися. Венера наказала своєму синові — богові кохання Амуру — зробити так, щоб Психея закохалася у найнікчемнішого зі смертних і все життя була нещасливою з ним. Не так сталося, як гадалося. Амур сам покохав прекрасну царівну й вирішив одружитися з нею, а заради цього взявся відлякувати від Психеї земних залицяльників. Оракул розповів цареві — батьку Психеї, що його доньку чекає незвичайна доля, та повелів одягти її у весільні шати й відвести на вершину високої гори, залишивши там для очікування невідомого судженого. А звідти на крилах легкого вітру — Зефіра — Психея перелетіла до чудового парку поруч із біломармуровим палацом, стіни якого сяяли золотом та сріблом. Раптом двері відчинилися і невідомий голос сказав: «Вітаю, царівно! Будь тут господинею!». А під покровом ночі на ложе Психеї зійшов Амур. Вона не бачила, а тільки відчувала свого невідомого судженого, якого щиро полюбила. Вранці Амур зник, щоб з’явитися знову із сутінками. Так тривало їхнє щасливе кохання.

Тим часом цар з царицею та сестри Психеї вважали її загиблою. Щоб розрадити рідних, Психея попросила Амура про зустріч із сестрами. Той відмовляв, передбачаючи їхню заздрість, та зрештою погодився. На крилах Зефіра обидві сестри перелетіли до замку Психеї й Амура. Їх вразила розкіш і розповіді Психеї про лагідність та відданість коханого. Повернувшись до батьків, вони приховали від них таємницю Психеї, натомість замислили згубити щастя сестри. Злі сестри нашептали їй, що незримий чоловік - змій, який в один прекрасний день з'їсть її з її плодом (Психея була вже вагітна), і переконали її, щоб вона, озброївшись мечем і світильником, підстерегла його під час сну і вбила.

 Сумніваючись у словах сестер, Психея, проте, перш ніж зважитися на вбивство, вирішила подивитися на Амура. Коли він заснув, взяла палаючу свічку й піднесла до плеча коханого, вгледівши неземну красу бога кохання. Та ось крапля розтопленого воску впала на Амурове плече. Він прокинувся розгніваний, та полетів геть до палацу своєї матері Венери. Довго поневірялася Психея по світу у пошуках коханого. Аж опинилася перед замком Венери. Та зустріла її кпинами та дала три нездійсненні завдання. Завдячуючи помочі комах, дерев та птаха, Психея впоралася із неможливим. Тоді Венера звеліла Психеї опуститися у царство мертвих, попросити у його володарки Прозерпіни кришталеву скриньку та, не відкриваючи, принести. Психею знову пожаліли сили природи — камені. Вона здобула скриньку та не змогла побороти власну цікавість: зазирнула. Там був схований сон, схожий на смерть. Чорним туманом обволік він Психею. Тим часом плече Амура загоїлося, гнів минув, тож він відшукав дружину-красуню й розбудив її своїм поцілунком. Психея розповіла судженому про жорстокість Венери, тому Амур попросив Юпітера встановити мир між матір’ю та дружиною. Юпітер зрівняв Психею з богами, подарувавши їй безсмертя. Боги співали хвалу Психеї, а Венері довелося змиритися. Невдовзі у закоханого подружжя народилася донька, яку назвали Насолодою…

Сюжет про душу, яка тужить за коханням, поширений від сивої давнини серед усіх народів. Міф про Психею захоплював античних і новочасних митців: скульпторів, художників, драматургів, поетів та композиторів.